Дмитренко Юлія. Небо душі: Поезії. – К.: Редакція часопису «Народознавство», 1998. – 32 с.

У другій збірці Юлії Дмитренко «зоряним птахом радість… летить», зрідка «сум у серце запускає довге жало». Стати «правди і любові… чемпіоном», «зірвати щастя і добра плоди» – основні мотиви поезій, осяяних небом душі.

Редактор Микола Дмитренко
Художнє оформлення Олеся Дмитренка

© Дмитренко Юлія, 1998
© Дмитренко Олесь, художнє оформлення, 1998
© Редакція часопису «Народознавство», 1998

* * *
Життя моє – квітник.
У ньому рослин багато.
Троянди вирощуються на свято,
Бур’ян іде в смітник.

Дбайливий Садівник
Доглядає квітник завзято,
Щоб гожий плід зібрати
На вічний тік.

1997

* * *
Тихо вечір на місто лапу кладе
І мурчить щось під ніс незвичне.
Усміхаюся богові вдячно за день
Прожитий, що пішов у вічність.

Тільки спогад махає синім крилом
(Цих птахів уже ціла зґрая!),
І все далі і далі пливе мій паром,
І птиці нові прилітають…

Боже, хай моє завтра стрімко летить,
Хай у щасті розгорне крила!
Хочу жити в паланні, зоріти в блакить,
Щоб від серця любов іскрила.

Тихо вечір на місто лапу кладе
І наспівує колискові.
За перейдений день, Боже, славлю Тебе,
За безкрає сяйво любові!

1997

* * *
Він спливав у тумані втіхою,
Але люди були сумні.
Мовчки думали, тихо їхали
Крізь осінні, ще теплі дні.

Ось зникає він, непомічений,
Гуркотить у тунель метро.
Люди в клопотах: де позичити,
Щоб прожити? Мовчить Дніпро…

1997

* * *
Непрохані чорні ворони,
Навіщо вам серце моє?
Живе там вогон невгамовний.
Він гріє і світло дає.

Вогонь цей повік не схолоне,
Не знає він, що таке час.
Я ж вірю, о чорні ворони,
Він зробить ще білими вас!

1996

* * *
Музика-велетень у чорному плащі
Виводив блюз на срібнім саксофоні.
Він не зважав ні на вітри, ні на дощі,
Ні на свої вже стомлені долоні.

Він грав. З очей котились зорі замість сліз.
Самотньо грав, але… почула тиша,
Замріяно і сумно хлипнула під ніс
Й підкралася до нього, наче миша.

Музика-велетень тепер уже не сам.
Своїм плащем він тишу прикриває
Од вітру та дощів… Не ллються сльози там,
Лише зірки з’являються і сяють.

1995

Другові по духу

Усміхаюсь до тебе мріями,
Ми з тобою не маєм слів.
Промовляю до тебе віями.
Дружби подихи зрозумій.

Моє щастя – достигле зернятко.
Смуток мій хробаком відповз,
Бог теплом переповнив серденько,
Не страшний вже мені мороз.

Усміхаюсь до тебе сонячно –
Ти без слів усе зрозумій…
Ми з тобою маленькі соняхи,
Наше сонце – Господь Святий.

1997

* * *
Я тебе називаю принцом,
Огортаю в рожевий квіт,
Але ти у звичайних джинсах
Часто кажеш мені: «Привіт!»

Розмовляємо про буденне.
Забуваю я вигад свій.
Але очі твої для мене –
Синє небо, морський прибій.

Стріну погляд – опущу вії,
Думка в серденько сум несе:
Ти – мій принц у думках і мріях,
Я ж знайома тобі й усе.

1997

Розмова з вечірнім сонцем

Твоє золоте око сумом пече,
І мої карі в сльозах пекучих,
Бо горе терпіти не вмію іще.
Я не учитель, а тільки учень.

Ти просто вечірнє, а я просто рання.
Зайдеш у темінь – і народишся молодим.
Я в темінь не хочу, пізнаю страждання,
Та з Богом у серці буду завжди.

За обрій покотишся, за небокрай.
Захід твій людям печаль навіє.
А я не зайду, а зійду в той Край,
Сонцем в якому Господь ясніє.

1997

* * *
Краплинки дощу секундами стали.
Розбиваються об асфальт
І об сини плащів і пальт.
Час спадає дощем,
Дощ накрапує часом.
Обидва ідуть, спочити не стали.
А в серці щем,
Що я з ними не разом,
Не встигаю за ними йти.
Та й чи дощ устигає за часом?..

1997

* * *
Запозіхало надвечір’я в руку,
Заснули яблука під спів зірок.
Кує зозуля, тільки тонуть звуки.
Чи перетворюються в крок?

1995

* * *
Дитинство, заспівай мені!
Не хочу забувати твоїх колискових
У снах барвінкових.
Усміхався
Твій світ
Веснянками і молочними зубами,
А плакав
Порізаним пальчиком і синяками. Злою була тільки Баба Яга,
Але її кістяної ноги
Все ж було школа.
Дитинство, заспівай мені!
Хоч здалеку, хоч відлунням веселки!
Нагадай мені пісню добра.

1997

* * *
Тихо дощ осінній розсипає бісер,
Сірий день у людях проростає в сон,
І трамвай червоний серед автолісу
Шкандибає дідом до дощу в полон.

Шибка у горошок, люди у мовчанні.
Втомні думи буднів, відпочинок де?
В когось нічна зміна, хтось після навчання,
Змучені – додому… Час їзда краде.

Але Бог працює навіть у негоду.
І без вихідного, і без зарплатні,
Та вростають люди у свої турботи,
Забувають Бога і снують сумні.

Не тікайте в сльози, радо стріньте осінь!
Хай вона ридає – то ж не від біди.
Бог любов’ю зміцнить кожного, хто просить,
Дасть зірвати щастя і добра плоди.

1997

МОЄ INTERMEZZO

От я і сам. Навкруги ні душі. Тихо й безлюдно, а однак я щось там чую…
Хто знає, що робиться там, де людина не може бачити…
Михайло Коцюбинський

Біль бандуриста
Біля білої берези, біля барвистого берега блакитної бистриці-річечки блукав білий бородань, брови були білі-білі.
Брав білобородий бандуру, бормотів, бубнів. Брови мурмосив… Бандура болісно бриніла.
Багато бачив бандурист бід батьків бідних, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур’я, братовбивства…
Боротися! Безстрашно, безперервно боротися! Благати благословення Божого… Боже!
Бачиш – боса Батьківщина? Бо брат бив брата, батько – батька! Боже! Біль безжалісний, багряний буревій… Боже, буде багата будучина Батьківщині? Буде!..

Відпочинок
Відчинила вікно – вітер ввірвався вітами верби. Весна воркоче-виспівує веселками. Волію відпочити від великої втоми. Вечорітиме – візьму велосипед, від’їду від вчорашнього: від велетнів-будинків, від вікон, від вулиць – вдаль.
Відійде вечір – вдивлятимусь в височінь, вкриту вогниками. Відчую велич всесвіту. Всміхнуся всьому…
Все-таки варто вряди-годи відірватись, вивільнитись від виснажливого «вчора».

Грошолюбові
Гоноровитий грошолюбе-гендлювальнику. Густо набитим гаманцем гордий! Годі гребти, горами горнути гроші, гривнями гратися – гнитимуть!
Гарненько гараздуєш, гладшаєш, гарбузуєш.
Гляди глибше! Годі грошам головою господарювати!
Гаразд, гривні годують, гріють… Градопад гіркого горя гоїтимуть?
Гай-гай… Гнеш голову.
Грошолюб’я гарантує гибіль.

Сонце сяятиме
Сідає сонце. Смуток сповняє серце. Скільки сумнівів, сичання, спокус, суворості, стрільби, страт, слідств, сум’ятя, стогону серед сього світу!
Сховаю свій сум. Сміло ступатиму серед страждань. Слухайте, стомлені. Сплячі, самотні, свідчу: сонце сяятиме! Собори своїх сердець. Сумління своє стережіть.
Сьогодні стукають секунди, скоро скінчиться сей стукіт. Спуститься Спаситель судити світ. Скиньте слиз, сірість. Служите Сатані? Стріне своїх синів стрілами смерті. Синами Святого Спасителя станьте, сяйте світлом.
Спадок синам світла – спасіння!