1.
Твої сльози, немов діаманти,
Коштовності серця,
Яке на колінах шукає Світла.
Твої сльози, немов зорепад,
Який хочу зібрати в чашу,
Що запалає смолоскипом
І стане золотим підсвічником
У моєму храмі.
Воїне, лицарю,
Яка мені честь
Бачити сльози твої
Кришталево-гарячі.
Сльози любові, що розбивають
Стіни й твердині,
Зрошують землю,
Щоб з неї росли
Квіти радості.

_{22 лютого 2003}

2.
Наш погляд любові –
Вогонь, біля якого гріємось
на морозі буднів.
Наші руки любові –
крила, якими летимо до неба.
Наші вуста любові –
квітка палаюча,
з кожним днем все ясніша.
Наш голос любові –
глибока струна,
шо лунає крізь час.
Наше серце любові –
Храм Вічний Великого Бога,
який є Любов.

_{18 березня 2003}

3.
Прокидайся, мріє!
Нині свої крила підійми!
Пам‘ятаєш, як сяяла ти
Золотом міста небесного?
Пора, Мріє, пора
Вам зустрітися з Вірою,
І ввійти у світ людей,
щоб стати Дивом.
А я буду тішитись вами,
А я буду жити вами,
А я буду вас дарувати,
А я буду вас берегти.

_{5 грудня 2003}

4.
Там де Ти, не треба слів,
там де Ти, не треба сліз,
тільки радість у очах,
тільки крила на плечах.
А у серці – простота
і мелодія свята,
і до ніг Твоїх поклін,
і небесних дзвонів дзвін.

_{листопад 2003}

5.
Дорога від тебе
Невловима павутинка між мною і тобою
натягується відстанню вдаль, удаль,
а ти мені все ближчий, все рідніший
у серці, де є сльози і любов,
де щирість і маленькі незабудки твоєї усмішки.
Дорога до тебе
Поле і ряди тополь, і схована за небом таємниця.
Ловлю життя, хапаю мить.
Широкий світ, і ти ще так далеко.
Чекаю першої розмови погляду,
чекаю другої розмови вуст,
чекаю третьої розмови серця.

_{8 лютого 2004}

6.
А.Ш.
Поглянь, той сміливець крокує далі,
Піднявся із мороку чорних боліт,
Щитом відбиває він стріли печалі,
Мечем він відрубує темряви слід.

Вуста його стиснуті, слова не зронить,
А серце – Володаря Вічності дім.
Нехай ще попереду доли безводні,
У серці джерела живої води.

І може, згоріла надії велич,
Та з попелу іскра воскресне нова,
Сміливець сьогодні спиває келих,
Який терпеливість йому дала.

У книзі небесній його дорога
Відома Творцю до усіх глибин,
Сміливець іде, він обранець Бога,
Терновою стежкою, через полин.

_{16 березня 2004}

7.
Безнадійно зневіреним
роздаю Чумацький шлях,
щоб срібло його радісне
воскресило надію.
Лихом згорьованим
роздаю дощ,
_щоб сльози їхні розтанули _
в потоках небесних.
Похнюпленим невдахам
роздаю сонце,
щоб промінчик прошепотів:
усміхнися і спробуй ще раз.
Стрільцям чорнострілим
роздаю небо,
_щоб їхні стріли, _
націлені ввись,
ставали ластівками,
і щебетом звеселяли землю.

_{16 червня 2004}

8.
Коридори довгі,
коридори куці,
коридори й двері
до людських квартир.
Зразу за дверима –
коридор на кухню,
до кімнат далеких,
до кімнат близьких.

Ходжу у задумі,
підтюпцем, поспішно,
іноді – бадьоро
коридорами.
Сотні коридорів
у житті минаю,
коридор останній –
коридор до Раю?

_{17 червня 2004}

9.
Півонії
А.Ш.

Круглі м‘ячики
– білі й рожеві –
на долонях зеленого листя,
мовчазні, таємничі спочатку,
але скоро, від погляду сонця,
від погожих очей золотих,
відкривають себе перед світом
серед літа привітного.
Це для мене твоє “люблю”,
це твої поцілунки в серце.

_{18 червня 2004}

10.
“Погляньте на птахів небесних […]
Чи ж ви не на багато
вартніші за них?” (Матвія 6:26)

Світ наповнився щебетом… Світанкова хвала.
Під крилом Твоїм, Господи, кожна пташка мала.
І горобчик на дереві буде мати свій харч.
І ворона безхвостая вдячно вимовить «кар».

І мені промовляєш Ти кожен ранок “люблю”,
Я ж у відповідь, Господи, Тебе щиро хвалю.
Хочу бути як пташечка, – щебетати псалом,
І про хліб не печалитись під Могутнім крилом.

_{21 червня 2004}

11.
Золотом ранок обрамлює
Верхівлі будинків, дерев, котячі хвости.
Місто відлунює вічність.
Місто зітхає за святістю,
Місто мріє про свято
Доброти і Чистоти.
Місто мандрує в небо,
Місто літає лелекою,
Поки причаївся шум,
Поки мовчать мости,
Поки ступають мітли тихими ґанками,
Поки пахощі кави накриті накривками,
Поки хазяйські капці додивлюють сни.
Місто моє розумне, бо дурні сплять.
Місто моє щасливе, бо лихо спить.
Місто моє спокійне, бо спить метушня.
Сон розбивають дзвони
Бурхливого дня.

_{24 серпня 2004}

* * *
Осінь вгощала чаєм,
Теплип таким, терпким.
Осінь на конях чалих
Мчала і ткала дим.
Осінь вгощала чаєм
Череди серед долин,
І на морських причалах
Енну кількість хвилин
Чемно чай попивали
Чайки, усі як один.
Осінь також, звичайно,
Човгала містом моїм,
Але уже без чаю,
Сумно зайшла в мій дім.
Осене, не печалься,
Завтра ще буде день!
Зараз поставлю чайник,
і пригощу тебе.

_{25 вересня 2004}

12.
Бабине літо відлетіло,
А я ходжу його павутинкою
З двома торбами у руках,
З наплічником за спиною.
Павутинка хитається
Між двома хмарочосами,
І навіть птахи не сідають на неї
(Їм більше подобаються дроти
Між стовбами).
А я йду павутинкою
З вірою в успіх моєї дороги.
Якщо раптом павутинка урветься,
То встигну на ній повиснути.
І полечу, полечу, полечу…
Вітер буде попутній,
Посадка м‘яка.
Прилечу
До місця свого призначення,
Де назавжди позбудуся
Плічника та двох торбин.

_{15 листопада 2004}